Text

Зранку нема світанку.
А вітер дме…
Кажеш собі – оклигай!
Лютий. Сумна відлига.
І все сумне.

В цьому страшному вирі
Інший, не людський вимір
Де кров за кров,
Де я надію маю,
Поки мене тримає
Твоя любов.

Чорна вода в калюжах…
Світ, мабуть, занедужав -
Шукає лік.
Виповзе з коматозу?
Житиме він, чи хтозна?…
Останній лік...

Гірко сміється щастя –
Вибач, що я невчасно -
Чи не піти?
Що таке кажеш? Що ти!
Ти ж рятувальний човник
Від самоти.

Що ж ми такі невдалі...
Що нас чекає далі -
Тебе, мене…
Хай що – аби з тобою.
Я огорну любов'ю.
Хай вітер дме.
                                                                                              Игорь Никитин