Text

Темною вулицею суне чорний "Ровер",
Ти стоїш, як та повія, дуже гарні в тебе ноги,
А із класної із тачки файно чути моцний реп -
Як би ти була синиця, враз майнула би у степ.
По тобі одраз не скажеш, що боїшся сю шайку,
Але десь у рукаві ти намацуєш швайку,
Твій піт крізь пори струмочком стікає.
З "Ровера" вилазить пика, щось таке собі гадає
І повільно ремигає, наче та корова,
В нього хижа посмішка: "Драстуйте, я Вова!"
Віддаєш ти йому гроші, пропонує він пакет,
Раптом щось на думку спало,
Каже: "Їдьмо на бенкет."

     Вгамуйся, благаю, Нікітa,
     Тебе я кохаю, моя душа
     Прямує до тебе, єдина моя,
     Не треба, не треба...

Посиділи у ресторані, поїхали в дансінг,
Потім - ліхтарі, кущі, китаєць Фан-Сінг.
Раптом знову дискотека, кава, пиво, цигара, -
Через декілька хвилин починається свара:
У когось встромила швайку та потрощила зуби,
Довго бігла через місто подалі від клубу.
За тобой женуться люди, якісь тачки та собаки,
А ти майже прослизнула, навіть обійшлось без драки.

А на ранок біля мосту фараонівські кордони.
Нам якраз на думку спало, буцім дехто помер.
Ми з хлопаками пролізли, видряпалися на гору
І побачили там "Ровер", та пізнали той номер.
Унизу серед кущів, де каміння уламки,
Лежить вона, нібито спить в обіймах у мамки,
У рудому волоссі заплутались квіти,
Блакитне небо дивиться в очі відкриті.

     Вгамувалась назавжди Нікітa,
     І прямує до неба її душа,
     Нею бавляться вітри звідусіль,
     Сонце, душу збережи, не покинь.

            @SergiuS